Кімната Бойової Слави

Ідучи назустріч 60-тій річниці Перемоги радянського народу у ІІ світовій війні війні, пошуковий загін «Пам’ять»  виступив з ініціативою «Ми повинні свято берегти пам’ять про історичне минуле» зібрати матеріал про своїх односельчан – жителів Калайдинцівської сільської ради учасників війни. Ідею гуртківців підтримав педагогічний та учнівський колективи. Виконком сільської ради  підключив до цієї роботи депутатів сіл, активістів, працівників культосвітніх установ. Через засоби масової інформації , місцеве радіомовлення звернувся до населення всіляко посприяти у даному питанні. Жителі сіл збирали кошти на оформлення кімнати. За лічені місяці була зібрана значна кількість інформації, фотографій, документів. Учителі школи Мисник С.І., Нечипоренко М.Г., Голубенко Л.І., Сичова В.Г.  опрацювали значну кількість архівних матеріалів в ДАПО м. Полтави. в архіві м. Лубни. Методичну і практичну допомогу нам надав науковий керівник Полтавського краєзнавчого музею В.В.Мокляк, директор Лубенського краєзнавчого музею Т.М.Дяченко. Немало зусиль до створення експозицій доклали О.М.Сушко, П.Д.Підтоптаний, Л.М.Слинько, А.В.Криворотько.

У надзвичайно короткий час виконали ескіз, а потім і оформлення кімнати  художники-оформлювачі В.В.Юр’євич  і С.М.Чук. Вони  продумали все до найменших дрібниць. Правда у зборі фотографій односельчан загиблих у роки війни було одне ускладнення – фотографії були вже раніше зібрані в музейну кімнату, яка в свій час була безжально знищена. І тут значну допомогу надав фотограф О.П.Пашнін, який зумів від реставрувати значну кількість фотографій. 9 Травня  2005 року в урочистій обстановці за участю ветерані, солдатських вдів, остарбайтерів, дітей війни, учнів школи, представників районної і місцевої влади було відкрито кімнату Бойової Слави.

Зараз в музеї налічується більше 1400 експонатів (всього зібрано понад     2000), розміщених у хронологічній послідовності. У залі знаходиться 10 експозицій, кожна з яких – не просто розповідь  про війну, а болюча сторінка, пережита нашими людьми в часи лихоліття.

Перша експозиція -  «Напередодні» розповідає про хід колгоспного будівництва, досягнення господарств за матеріалами періодичної преси та містить фотографії перших голів колгоспу у навколишніх селах та передовиків сільського виробництва документи про 78 односельців репресованих у 1937-1939 рр. про успіхи у формуванні нової людини, участь односельчан  у військових конфліктах на о.Хасан, р.Халхін Тол, у радянсько-фінляндській війні.

Випробування вогнем. Експозиція містить матеріали про те, як зустріли односельчани звістку про вторгнення ворога, про запровадження військового стану в нашому краю, участь односельчан у спорудженні оборонних укріплень мобілізацію лубенчан у 151 –у стрілецьку дивізію і  втрату в тяжких боях 80 %  їх особового складу.

Трагедія відступу. Оборона столиці України – Києва, яка тривала з 11 липня по 21 вересня 1941 р. займала особливе місце в історії ІІ світової війни. Коли 12 вересня два потужних танкових групування генералів Тудеріяна і Клейста з’єдналися у Лохвиці стало зрозуміло, що у пастці опинилися війська Південно-Західного фронту. Трагедія оточення і знищення наближалися щохвилинно. 13 вересня  велися уже бої на околицях м. Лубни, в якому знаходилися знекровлені боями служби 94 – го прикордонного  полку. Останній бій був особливо жорстоким. У братських могилах  у Круглику поховано 58 воїнів, на Василенковому полі – 26, у Вільшанці – 19. Оборонні бої велися на околиці наших сіл Клепачі і Хитці. Юні слідопити знайшли у районі лісництва (Олександрівка) колодязь про який ходять легенди. Жителі сіл Новаки, Круглик, Клепачі розповідають, що коли у прикордонників були вичерпані всі можливості для опору – вони стали відступати. Біля колодязя групу воїнів оточили ворожі автоматники. Не бажаючи здаватися ворогу, воїни відходили до колодязя, робили останні постріли по фашистам і з зброєю кидалися вниз. Ще декілька днів з нього було чути стогін воїнів. У травні 1975 року напередодні 30 річчя Перемоги біля колодязя було споруджено Курган Слави на меморіальній плиті надпис:

До Кургану веде каштанова алея на початку її – гранітна стела з написом «Воинам 94 – го погранполка, павшим  смертью храбрых в 1941 году. Вечная слава».

У благоустрої території та висадці алеї приймали активну участь  учні школи, за що були нагороджені грамотою товариства охорони пам’яток.

Під час святкування 40 річчя визволення Лубенщини від німецьких нацистів нашому пошуковому загону вдалося у с.Вільшанка зустрітися з ветеранами 94 прикордонного полку.  Серед воїнів були учасники оборони міста Лубни, почесні громадяни М.Т. Паджев і К.М.Кузенков.М.Т. Паджев  подарував пошуковцям свою книгу «Через всю войну » - про бойовий шлях 94 прикордонного полку, К.М.Кузенков описав трагічні події червня – вересня 1941 року. Зараз ці безцінні експонати знаходяться в основновних фондах музею.

Відсутність авіації, пального для танків і автомобілів, підтримки артилерії, звичайного озброєння перетворювало воїнів чотирьох радянських армій у живі мішені для ворога. Гинули тисячі бійців і командирів Червоної Армії, густо встеляючи поля Полтавщини своїми трупами на території Калайдинцівської сільської ради у вересні 1941 року загинуло 60 радянських воїнів, з них відомі лише 3 імена, решта – 57 невідомих, тіла яких покояться у братських могилах:У с. Халепці – 18 невідомих воїнів, с. Хитці – 17 невідомих і лише 1 відомий Аксендер Олександр Олександрович, 1912 р.н., с. Лушники – 8 невідомих,с. Калайдинці – 14 невідомих і генерал-майор Ф.Д.Рубцов, с. Клепачі – 1 воїн Ходжаєв Тома    1916 р.

Окупаційний режим в Україні – геноцид народу розповідається про новий порядок, який установили нацисти на Полтавщині, який здійснювався згідно з планом «Ост». Розділ містить – ксерокопії окупаційних газет Полтави – «Голос Полтавщини», «Нова Україна», Лубен -  «Лубенський вісник», «Рідне слово» які містять фото перебування німецьких військ на Україні, про організацію виробництва в десятихатках сіл Калайдинці, Клепачі, Хитці, Халепці, обнародує трагічні сторінки насильної колективізації, голоду 1932-1933 рр. масових репресій, святкування  шевченківських свят на Лубенщині; список активістів наших сіл, розстріляних, в роки окупації (51 чоловік) в урочищі Рибки; ксерокопії газет про прагнення окупантів збудувати під Лубнами  для свого фюрера «Ейхенгейм» (дубовий будинок); списки і фото земляків, які утримувалися у таборах для військовополонених у Лубнах, Хорольській ямі, Запоріжжі, раціон харчування полонених.

Наступний розділ – «Остарбайтери» містить фото земляків, насильно вивезених в Німеччину, ксерокопії окупаційних газет із закликами їхати до Німеччини і перепусток листів, надісланих східними робітниками в різні села; ксерокопії фільтраційних справ остарбайтерів.

«Докорінний перелом». У розділі знаходяться пожовклі фронтові листи очевидців тих подій, акти нанесених збитків  німецькими загарбниками селянам  в роки окупації. «У серці народу вічно і поіменно». Смерч війни двічі пройшовся по нашій землі – в сумний час відступу та в період переможної ходи визволення. З полів ІІ світової війни  до рідної домівки не повернулося  наших  483 земляків в т.ч. с.Калайдинці 163, Хитці 140, Клепачі 71, Халепці 71, Лушники 38. Чорними круками долітали  до знедолених українських сімей вісники смерті – «похоронки». Народна пам’ять навічно закарбувала імена тих, хто поліг  в ім’я Перемоги. У даному розділі знаходяться фотографії загиблих односельчан, «похоронки», зброя, каски, особисті речі

«Наша біль, наша пам’ять». Подвиги, здійснені нашими воїнами, зробили їх героями, а всенародна пам’ять  - безсмертними. Розділ містить фотодокументи про відкриття пам’ятника в с.Калайдинці, про вшанування загиблих і відзначення Дня Примирення, значну військово-патріотичну і пошукову роботу в школі. Народ, осяяний історичною пам’яттю - нездоланний. Ми мусимо знати і не забувати ціну війни і перемоги. «Шляхом перемоги». Так називається розділ музею, який розповідає про переможців війни, про тих односельчан, хто у жорстокому двобої відстояв рідну землю, дожив до травня 1945-го, про ветеранів. Бачимо тут пожовклі фронтові газети, подяки Верховного командування, експонуються також особисті речі наших земляків. Після звільнення українських земель від окупантів, населення демонструвало приклади масового трудового героїзму, віддавали в фонд оборони все найцінніше, грошові заощадження для перемоги над ненависним ворогом. Про все це ми дізнаємося зі сторінок газети «Червона Лубенщина».